КЗ "Дніпрорудненська гімназія "Софія" - ЗОШ I-III ступенів №1"


RSS


Школа – це дивний світ, створений для дітей, в якому поряд з  постійним відкриттям нових  знань  формується почуття відповідальності, з’являються  друзі на все життя, захоплює  перше кохання і  відбувається багато-багато такого, що  стає підтримкою людини протягом цілого життя.

Школа відіграє велику роль в організації всього суспільства, країни в цілому, бо вчить правилам співіснування,  добру та любові. 1962 року - розпочалося будівництво першої установи громадського призначення майбутнього міста гірняків.

На посаду директора  Таврійської восьмирічної  школи Рудстрою Василівського району ( так спочатку називалася  школа, що у 1964 році стане Дніпрорудненською середньою школою) 27 липня 1962року  був    призначений  Сергій   Дмитрович Яковенко, який очолював її до 1976 року.

Вчителями, що зустрічали дітей першими, були сімнадцять педагогів, яких  було взято на роботу в Таврійську восьмирічну школу з 18 серпня 1962 року.

Сергій Дмитрович згадував про те, що навесні 1962 р. на тому місці, де зараз стадіон школи, стояли копни сіна, а будів­ля школи була лише півтораповерховою. Тоді багатьом не вірилося, що першого ве­ресня школа зустріне своїх учнів, однак, як виявилося, «дива створюють люди...». Будівельники працювали у чотири зміни і, не зважаючи на те, що оздоблювальні роботи на першому та другому поверхах не були завершені, школа розпочала роботу. Вчителями, що зустрічали дітей перши­ми, були сімнадцять педагогів, яких було прийнято на роботу в Таврійську восьми­річну школу з 18 серпня 1962 року:

Викова Аїда Олексіївна - вчитель іно­земної мови;

Близнюк Ніна Михайлівна - вчи­тель математики;

Бурцева Людмила Сильвестрівна — вчитель російської мови та літератури;

Горбань Зінаїда Володимирівна - вчитель хімії та біології;

Горохов Іван Сергійович - вчитель музики та образотворчого мистецтва;

Капранова Алла Дмитрівна - вчи­тель математики;

Кузьменко Раїса Тимофіївна - вчи­тель початкових класів;

Кучерява Анна Сергіївна - вчитель історії;

Приходько Людмила Кузьмівна - вчитель початкових класів;

Танковська (Галауз) Любов Микола­ївна - вчитель початкових класів;

Тараненко Микола Миколайович - вчитель праці;

Трембічева Надія Іванівна - піонервожата, бібліотекар;

Черкасова Галина Олексіївна - вчи­тель української мови та літератури;

Чумак Галина Василівна - вчитель початкових класів;

Штабинський Рафаель Михайлович — вчитель фізичної культури.

     Перше вересня часто називають свя­том Першого дзвоника, однак воно ледве не було зіпсовано тим, що самого дзвоника не було. Його вдалося розшукати в одному з закутків Запорізької області напередод­ні першого вересня, і дотепер цей дзвоник лунає, скликаючи дітей до країни знань вже 50 років.

     Людмила Сильвестрівна Бурцева згадувала про те, що перше вересня 1962 року був суботнім днем і тому занять не було, учителі та учні заносили парти, за­ймалися благоустроєм. А вже з 3 вересня почалися уроки на третьому поверсі, тому що на першому та другому поверхах пра­цювали будівельники. Учнів було всього 186. Вчителька спочатку початкових кла­сів, а потім російської мови та літератури Людмила Сильвестрівна згадувала, що специфіка перших років навчання поля­гала у складі учнівського колективу, який представляв дітей - вихідців із багатьох регіонів СРСР. Це було пов’язано з тим, що будівництво Запорізького залізорудно­го комбінату було оголошено республікан­ським, комсомольським. З усіх усюд СРСР їхала молодь, яка прагнула взяти участь у будівництві комбінату та нового міста, тому до школи прийшли діти з різних ре­гіонів країни, з різним рівнем підготовки. Однак школа повинна навчати, і тому всі “Труднощі були успішно подолані.

     У 1965 році відбувся перший випуск: випускниками стали внаслідок освітньої реформи тих років одночасно 10-ти та 11-ти класники.

     Лідія Анатоліївна Гнусова (інженер - озеленювач міста, поетеса) у своїх спога­дах про перші роки м. Дніпрорудне згадує про те, що школа була першою будівлею не призначеною для житла, і тому її при­міщення використовувалися для міських, а вірніше тоді ще селищних потреб. Акто­ва зала була кінотеатром і клубом, тут за необхідності була виборча дільниця, роз­ташовувалася тимчасово бібліотека. На другому поверсі був міський радіовузол. На першому поверсі школи були відве­дені приміщення під перший медичний пункт. А зі східної частини будівлі було розташовано перший універмаг, мебле­вий магазин. Молодь нового міста при­ходила до школи на танці, на курси з по­шиву одягу, а на стадіоні взимку ставили новорічну ялинку. В школі працювала Дитяча юнацька спортивна школа. У лип­ні 1963 р. в будинку школи було відкрито вечірнє відділення гірничого технікуму на базі Запорізького залізорудного комбі­нату. Там, де в гімназії зараз бібліотека, було розташовано учительську технікуму. Гірняки, будівельники, механізатори пе­реступили поріг першого в місті середньотехнічного навчального закладу, який свій початок взяв у першій в місті школі.

     60-ті роки називають роками ентузі­астів. У школі в різні роки працювало ба­гато людей, яких по праву можна назвати цим словом - ентузіасти. Однією з таких була вчителька початкових класів Козло­ва (Федуленко) Лідія Іванівна. Вона з тих людей, хто не зважає на особистий спокій заради загального добробуту. Коли треба було вперше в районі вводити предметну систему в початковій школі, Лідія Іванівна здатна була всю ніч фотографувати приве­зений з Києва підручник задля того, щоб за ним могли навчатися її діти. Лідія Іва­нівна у 1968 році була запрошена на Все­союзний з’їзд вчителів до Кремлівського палацу з’їздів у Москві. Згодом їй судилося бути директором загальноосвітньої школи № 2, головою ради ветеранів м. Дніпрорудне, Почесним громадянином міста.

     У стінах школи вперше в області у далекому 1970 році перевірялася кабі­нетна система навчання, яка і зараз за­лишається провідною на пострадянсько­му просторі.

     Багато періодичних видань присвя­чували свої статті Дніпрорудненській за­гальноосвітній школі № 1, однак з самого початку вона постійно у центрі уваги газе­ти «Робоче слово». 1982 року в статті «Дні­прорудненській СШ № 1 - 20 років» Н. Філіппов пише: «Дніпрорудненська СШ № 1, як школа-матка, зростала разом з містом, відпочковувалася іншими школами, щиро ділилася з ними усім, чим могла, і тим, що встигла придбати сама. У 1968 році поді­лилася учителями і учнями з новою вось­мирічною школою с. Дружба, а в 1969 році - з Дніпрорудненською середньою школою № 2». Автор тоді ще не знав, що історія повториться знову у середині 90-х років, коли в місті буде відкрито нову загально­освітню середню школу № 3 і до неї пере­йде частина вчителів, учнів, бібліотечного запасу школи разом із першим бібліоте­карем, досвідченим педагогом, яка також брала участь у створенні першої школи, Трембічевою Надією Іванівною. Важко було залишати своє дітище, рідну школу, однак її досвід був необхідним у створенні нової бібліотеки, нової школи.

     Надзвичайно багато було зроблено вчителями першої школи Дніпрорудного протягом 70-80 років XX століття. Однак відмітити слід високий рівень підготовки випускників до подальшого навчання та праці, їх високий моральний рівень підго­товки до майбутнього життя. І це не лише якісна організація вчителями навчально­го процесу, але й їхній особистий приклад, їхнє ставлення до життя. 

Безперечним взірцем порядності, гідності та високої від­повідальності був директор школи Попов Василь Онисимович.Він обіймав цю відповідальну посаду з 1976 по 1988 рік.

    Вчителька української мови та лі­тератури Висоцька Валентина Іванівна згадувала про Василя Онисимовича: «Це була людина безмежно віддана своїй улю­бленій справі, з високим почуттям відпо­відальності».

    Надія Іванівна Трембічева вказу­вала на те, що для багатьох випускників . Василь Онисимович став натхненним при­кладом і вони обрали свій шлях - шлях шкільного вчителя. Школа у ті роки, як завжди, була у центрі освітніх реформ, в ній вперше апробовувалися нові шкільні програми, в ній відточували свою май­стерність педагоги, що ділилися своїм досвідом з освітянами району та області, в ній зростали випускники, якими пиша­ється наш заклад і донині.

 

Роки

Учні

Вчителі

Директори

1962

 

182

 

17

 

Яковенко С.Д.

1962 - 1976

1976

1083

61

Попов В.О.

1976 - 1988

1988

                                         1172

 

72

Пилипенко В.Д.

з 1988

 

1992

1603

 

110

 

1997

891

 

75

 

2003

801

 

82

 

2010

795

 

92

 

2016

2020

840

861

 

86

86

 

 


     Школа завжди виховувала дітей у любові до Батьківщини, у повазі до тих лю­дей, хто ціною свого життя захищав її від загарбників. Протягом 1973-1985 років в ній проводилася тривала багатогранна пошукова робота. Вона була спрямована на дослідження історії визволення від ні­мецько-фашистських загарбників Запо­різької області, а особливо Василівського району. Гуртком «Пошук» в ті роки керува­ла Бурцева Людмила Сильвестрівна. Ви­хованці гуртка зібрали значну кількість матеріалів у вигляді пам’ятних речей, листівок, спогадів, фотографій визволите­лів краю. Зібрані матеріали стали основою пам’ятної експозиції, присвяченої ветера­нам: 32-ої окремої Краматорсько-Білшродської орденів Суворова та Кутузова меха­нізованої бригади, у складі якої воювали вісім Героїв Радянського Союзу, а також майже чотири з половиною тисячі чоло­вік були нагороджені бойовими орденами і медалями. Вчителі залучали своїх вихо­ванців до екскурсій місцями бойової слави: учні бували у Севастополі, Києві, Волго­граді, Ленінграді, Одесі та в інших містах, що відзначилися героїзмом та мужністю своїх захисників та визволителів. Тради­ційно проводилися зустрічі із ветеранами Великої Вітчизняної війни. Мабуть, тому значна кількість випускників гімназії за власним бажанням та за призовом йшла служити у лави радянської армії, вико­нувала свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані та інших «гарячих точках» планети.

     На жаль, серед тих, хто назавжди поєднав свою долю із радянською армією та загинув, були і випускники середньої школи № 1  м. Дніпрорудне: Андрій Парамонов та Ігор Сперанський - одні з найкра­щих учнів, які були добрими і порядними людьми, любили свої родини, Батьківщи­ну. Андрій Парамонов, випускник 1981 року, загинув на бойовому посту, виконую­чи свій військовий обов’язок в Афганістані 26 жовтня 1982 року. Андрію було лише 19 років.

     Ігор Сперанський - інженер-гідроакустик — залишився на бойовому посту в числі 42 моряків атомного підводного човна «Комсомолець», що затонув у Норвезькому морі. Дата загибелі 7 квітня 1989 року. Ігорю було лише 26 рок:г Школа пишається своїми випускниками: пам’ятає їх.

    Життя кожного міста, навіть такого маленького, як Дніпрорудне, кожної школи завжди тісно пов’язане із політикою держави. З другої половини вісімдесятих років XX століття почався період кризи,  що призвів до розпаду СРСР та формування незалежних країн, в тому числі - України. Однак тривалий економічний та політичний занепад призвів до руйнівних процесів в усіх галузях суспільного життя. Дуже гостро переживала кризу освіта. Саме у такий період почався шлях нового директора школи - Валентини Дмитрівни Пилипенко, яка була обрана на цю посаду колективом школи у 1988 році. Їй судилося досягти більшого, ніж стати успішним організатором навчального та господарського механізму школи. В середині 90-х років існувала реальна загроза поглинення старшої школи міста іншими навчальними закладами, які були більш придатними до сучасних вимог освіти. Школа не просто вижила, вона оновилася зовні і всередині. Зараз це один із сучасних модернізованих закладів освіти, який за своїм технічним обладнанням не поступається кращим  закладам Запорізької області.

НАШІ ВЧИТЕЛІ - ЦЕ

   

Спогади про...
- учителів історії, хімії, біології, географії
- учителів іноземної мови
- бібліотекарів
- майстра будівельної справи

-Дніпрорудненську середню школу № 1 від випускниці Любові Міллер