Школа – це дивний світ, створений для дітей, в якому поряд з постійним відкриттям нових знань формується почуття відповідальності, з’являються друзі на все життя, захоплює перше кохання і відбувається багато-багато такого, що стає підтримкою людини протягом цілого життя.
Школа відіграє велику роль в організації всього суспільства, країни в цілому, бо вчить правилам співіснування, добру та любові. 1962 року - розпочалося будівництво першої установи громадського призначення майбутнього міста гірняків.
На посаду директора Таврійської восьмирічної школи Рудстрою Василівського району ( так спочатку називалася школа, що у 1964 році стане Дніпрорудненською середньою школою) 27 липня 1962року був призначений Сергій Дмитрович Яковенко, який очолював її до 1976 року.
Вчителями, що зустрічали дітей першими, були сімнадцять педагогів, яких було взято на роботу в Таврійську восьмирічну школу з 18 серпня 1962 року.
Сергій Дмитрович згадував про те, що навесні 1962 р. на тому місці, де зараз стадіон школи, стояли копни сіна, а будівля школи була лише півтораповерховою. Тоді багатьом не вірилося, що першого вересня школа зустріне своїх учнів, однак, як виявилося, «дива створюють люди...». Будівельники працювали у чотири зміни і, не зважаючи на те, що оздоблювальні роботи на першому та другому поверхах не були завершені, школа розпочала роботу. Вчителями, що зустрічали дітей першими, були сімнадцять педагогів, яких було прийнято на роботу в Таврійську восьмирічну школу з 18 серпня 1962 року:
Викова Аїда Олексіївна - вчитель іноземної мови;
Близнюк Ніна Михайлівна - вчитель математики;
Бурцева Людмила Сильвестрівна — вчитель російської мови та літератури;
Горбань Зінаїда Володимирівна - вчитель хімії та біології;
Горохов Іван Сергійович - вчитель музики та образотворчого мистецтва;
Капранова Алла Дмитрівна - вчитель математики;
Кузьменко Раїса Тимофіївна - вчитель початкових класів;
Кучерява Анна Сергіївна - вчитель історії;
Приходько Людмила Кузьмівна - вчитель початкових класів;
Танковська (Галауз) Любов Миколаївна - вчитель початкових класів;
Тараненко Микола Миколайович - вчитель праці;
Трембічева Надія Іванівна - піонервожата, бібліотекар;
Черкасова Галина Олексіївна - вчитель української мови та літератури;
Чумак Галина Василівна - вчитель початкових класів;
Штабинський Рафаель Михайлович — вчитель фізичної культури.
Перше вересня часто називають святом Першого дзвоника, однак воно ледве не було зіпсовано тим, що самого дзвоника не було. Його вдалося розшукати в одному з закутків Запорізької області напередодні першого вересня, і дотепер цей дзвоник лунає, скликаючи дітей до країни знань вже 50 років.
Людмила Сильвестрівна Бурцева згадувала про те, що перше вересня 1962 року був суботнім днем і тому занять не було, учителі та учні заносили парти, займалися благоустроєм. А вже з 3 вересня почалися уроки на третьому поверсі, тому що на першому та другому поверхах працювали будівельники. Учнів було всього 186. Вчителька спочатку початкових класів, а потім російської мови та літератури Людмила Сильвестрівна згадувала, що специфіка перших років навчання полягала у складі учнівського колективу, який представляв дітей - вихідців із багатьох регіонів СРСР. Це було пов’язано з тим, що будівництво Запорізького залізорудного комбінату було оголошено республіканським, комсомольським. З усіх усюд СРСР їхала молодь, яка прагнула взяти участь у будівництві комбінату та нового міста, тому до школи прийшли діти з різних регіонів країни, з різним рівнем підготовки. Однак школа повинна навчати, і тому всі “Труднощі були успішно подолані.
У 1965 році відбувся перший випуск: випускниками стали внаслідок освітньої реформи тих років одночасно 10-ти та 11-ти класники.
Лідія Анатоліївна Гнусова (інженер - озеленювач міста, поетеса) у своїх спогадах про перші роки м. Дніпрорудне згадує про те, що школа була першою будівлею не призначеною для житла, і тому її приміщення використовувалися для міських, а вірніше тоді ще селищних потреб. Актова зала була кінотеатром і клубом, тут за необхідності була виборча дільниця, розташовувалася тимчасово бібліотека. На другому поверсі був міський радіовузол. На першому поверсі школи були відведені приміщення під перший медичний пункт. А зі східної частини будівлі було розташовано перший універмаг, меблевий магазин. Молодь нового міста приходила до школи на танці, на курси з пошиву одягу, а на стадіоні взимку ставили новорічну ялинку. В школі працювала Дитяча юнацька спортивна школа. У липні 1963 р. в будинку школи було відкрито вечірнє відділення гірничого технікуму на базі Запорізького залізорудного комбінату. Там, де в гімназії зараз бібліотека, було розташовано учительську технікуму. Гірняки, будівельники, механізатори переступили поріг першого в місті середньотехнічного навчального закладу, який свій початок взяв у першій в місті школі.
60-ті роки називають роками ентузіастів. У школі в різні роки працювало багато людей, яких по праву можна назвати цим словом - ентузіасти. Однією з таких була вчителька початкових класів Козлова (Федуленко) Лідія Іванівна. Вона з тих людей, хто не зважає на особистий спокій заради загального добробуту. Коли треба було вперше в районі вводити предметну систему в початковій школі, Лідія Іванівна здатна була всю ніч фотографувати привезений з Києва підручник задля того, щоб за ним могли навчатися її діти. Лідія Іванівна у 1968 році була запрошена на Всесоюзний з’їзд вчителів до Кремлівського палацу з’їздів у Москві. Згодом їй судилося бути директором загальноосвітньої школи № 2, головою ради ветеранів м. Дніпрорудне, Почесним громадянином міста.
У стінах школи вперше в області у далекому 1970 році перевірялася кабінетна система навчання, яка і зараз залишається провідною на пострадянському просторі.
Багато періодичних видань присвячували свої статті Дніпрорудненській загальноосвітній школі № 1, однак з самого початку вона постійно у центрі уваги газети «Робоче слово». 1982 року в статті «Дніпрорудненській СШ № 1 - 20 років» Н. Філіппов пише: «Дніпрорудненська СШ № 1, як школа-матка, зростала разом з містом, відпочковувалася іншими школами, щиро ділилася з ними усім, чим могла, і тим, що встигла придбати сама. У 1968 році поділилася учителями і учнями з новою восьмирічною школою с. Дружба, а в 1969 році - з Дніпрорудненською середньою школою № 2». Автор тоді ще не знав, що історія повториться знову у середині 90-х років, коли в місті буде відкрито нову загальноосвітню середню школу № 3 і до неї перейде частина вчителів, учнів, бібліотечного запасу школи разом із першим бібліотекарем, досвідченим педагогом, яка також брала участь у створенні першої школи, Трембічевою Надією Іванівною. Важко було залишати своє дітище, рідну школу, однак її досвід був необхідним у створенні нової бібліотеки, нової школи.
Надзвичайно багато було зроблено вчителями першої школи Дніпрорудного протягом 70-80 років XX століття. Однак відмітити слід високий рівень підготовки випускників до подальшого навчання та праці, їх високий моральний рівень підготовки до майбутнього життя. І це не лише якісна організація вчителями навчального процесу, але й їхній особистий приклад, їхнє ставлення до життя.
Безперечним взірцем порядності, гідності та високої відповідальності був директор школи Попов Василь Онисимович.Він обіймав цю відповідальну посаду з 1976 по 1988 рік.
Вчителька української мови та літератури Висоцька Валентина Іванівна згадувала про Василя Онисимовича: «Це була людина безмежно віддана своїй улюбленій справі, з високим почуттям відповідальності».
Надія Іванівна Трембічева вказувала на те, що для багатьох випускників . Василь Онисимович став натхненним прикладом і вони обрали свій шлях - шлях шкільного вчителя. Школа у ті роки, як завжди, була у центрі освітніх реформ, в ній вперше апробовувалися нові шкільні програми, в ній відточували свою майстерність педагоги, що ділилися своїм досвідом з освітянами району та області, в ній зростали випускники, якими пишається наш заклад і донині.
|
Роки |
Учні |
Вчителі |
Директори |
|
1962
|
182
|
17
|
Яковенко С.Д. 1962 - 1976 |
|
1976 |
1083 |
61 |
Попов В.О. 1976 - 1988 |
|
1988 |
1172
|
72 |
Пилипенко В.Д. з 1988
|
|
1992 |
1603 |
110
|
|
|
1997 |
891 |
75
|
|
|
2003 |
801 |
82
|
|
|
2010 |
795 |
92
|
|
|
2016 2020 |
840 861 |
86 86
|
Школа завжди виховувала дітей у любові до Батьківщини, у повазі до тих людей, хто ціною свого життя захищав її від загарбників. Протягом 1973-1985 років в ній проводилася тривала багатогранна пошукова робота. Вона була спрямована на дослідження історії визволення від німецько-фашистських загарбників Запорізької області, а особливо Василівського району. Гуртком «Пошук» в ті роки керувала Бурцева Людмила Сильвестрівна. Вихованці гуртка зібрали значну кількість матеріалів у вигляді пам’ятних речей, листівок, спогадів, фотографій визволителів краю. Зібрані матеріали стали основою пам’ятної експозиції, присвяченої ветеранам: 32-ої окремої Краматорсько-Білшродської орденів Суворова та Кутузова механізованої бригади, у складі якої воювали вісім Героїв Радянського Союзу, а також майже чотири з половиною тисячі чоловік були нагороджені бойовими орденами і медалями. Вчителі залучали своїх вихованців до екскурсій місцями бойової слави: учні бували у Севастополі, Києві, Волгограді, Ленінграді, Одесі та в інших містах, що відзначилися героїзмом та мужністю своїх захисників та визволителів. Традиційно проводилися зустрічі із ветеранами Великої Вітчизняної війни. Мабуть, тому значна кількість випускників гімназії за власним бажанням та за призовом йшла служити у лави радянської армії, виконувала свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані та інших «гарячих точках» планети.
На жаль, серед тих, хто назавжди поєднав свою долю із радянською армією та загинув, були і випускники середньої школи № 1 м. Дніпрорудне: Андрій Парамонов та Ігор Сперанський - одні з найкращих учнів, які були добрими і порядними людьми, любили свої родини, Батьківщину. Андрій Парамонов, випускник 1981 року, загинув на бойовому посту, виконуючи свій військовий обов’язок в Афганістані 26 жовтня 1982 року. Андрію було лише 19 років.
Ігор Сперанський - інженер-гідроакустик — залишився на бойовому посту в числі 42 моряків атомного підводного човна «Комсомолець», що затонув у Норвезькому морі. Дата загибелі 7 квітня 1989 року. Ігорю було лише 26 рок:г Школа пишається своїми випускниками: пам’ятає їх.
Життя кожного міста, навіть такого маленького, як Дніпрорудне, кожної школи завжди тісно пов’язане із політикою держави. З другої половини вісімдесятих років XX століття почався період кризи, що призвів до розпаду СРСР та формування незалежних країн, в тому числі - України. Однак тривалий економічний та політичний занепад призвів до руйнівних процесів в усіх галузях суспільного життя. Дуже гостро переживала кризу освіта. Саме у такий період почався шлях нового директора школи - Валентини Дмитрівни Пилипенко, яка була обрана на цю посаду колективом школи у 1988 році. Їй судилося досягти більшого, ніж стати успішним організатором навчального та господарського механізму школи. В середині 90-х років існувала реальна загроза поглинення старшої школи міста іншими навчальними закладами, які були більш придатними до сучасних вимог освіти. Школа не просто вижила, вона оновилася зовні і всередині. Зараз це один із сучасних модернізованих закладів освіти, який за своїм технічним обладнанням не поступається кращим закладам Запорізької області.
НАШІ ВЧИТЕЛІ - ЦЕ
