29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихнула, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України...

Цієї станції немає на картах України. Загубилась вона серед дрімучих борів на північний схід від Києва.

Над Крутами — круки,

Під круками Крути.

Зійшлося козацтво,

Щоб волю здобути.

Сніги зледеніли,

І темінь іскриста.

За Крутами в скруту

Зійшлося їх триста.

Білим снігом мело,

Чорним громом ґуль,

Їх там триста, як скло.

Полягло, полягло...

Моя Україно,

Мій Києве-княже,

Ця юнь безборонна

За тебе поляже

ФАКТИЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК ПІД КРУТАМИ

Студентська сотня:

забитих у бою — 10-12;

розстріляних та замордованих — 29;

поранених — 30-35;

полонених — 7.

Разом: 76-83 вбитих і поранених студентів та гімназистів.

1-ша Українська військова школа:

забитих — 8-10;

поранених — 25-30.

Разом: 33-40 вбитих та поранених юнаків.

Втрати куреня Смерті та вільних козаків невідомі. 


З числа загиблих та розстріляних відомі прізвища лише 20. Це: 

— 7 студентів Українського Народного університету (Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик, Омельченко (сотник)); 

— 6 студентів Київського університету Св. Володимира (Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв); 

— 7 гімназистів 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії (Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григір Пінський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу)). 


До полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів: 

— 6 поранених із числа вояків Студентської сотні та 1 гімназист, що виявився сином машиніста, який возив членів українського радянського народного секретаріату, було відправлено на лікування до Харкова (всі вони вижили); 

— 27 полонених студентів та гімназистів, включаючи сотника Омельченка, було трохи згодом розстріляно прямо на ст. Крути; 

— 2 старшин (один з них — прапорщик Павло Кольченко, інший, можливо - прапорщик Костянтин Велігорський) були як трофеї забрані червоногвардійцями та матросами, замучені, а їхні понівечені тіла викинуті на залізничному перегоні в районі Ніжина. Рештки П. Кольченка було знайдено у березні 1918 р. та перепоховано разом з тілами 27 розстріляних на Аскольдовій могилі у Києві. Рештки К. Велігорського було віднайдено значно пізніше.